назад

«Ми не обираємо часи. Ми можемо лише вирішувати, як жити в ті часи, що обрали нас»

 

3 січня відзначаємо 130 років із дня народження Джона Рональда Толкіна - відомого англійського письменника, лінгвіста, поета, професора Оксфордського університету, батька сучасної фентезі-літератури, автора усім відомих епопей «Гобіт, або Туди і звідти», «Володар перснів», що стали основою ролевих ігор, що захопили світ.

 

                      

 

Пропонуємо Вашій увазі цікаві факти з життя письменника.

 

Джон Рональд Руел Толкін народився в Блумфонтейні в Оранжевій Вільній Державі 3 січня 1892 р. Його батьками були англійці Артур і Мейбл Толкіни. 

 

Джон було традиційним ім'ям для первістка в сім'ї Толкінів. Крім того, так звали його обох дідусів. Рональд був заміною Розалінди, імені, обраного Мейбл, впевненою, що в неї народиться дівчинка. Руел був другим ім'ям його батька (воно присутнє у Старому Завіті <Рагуїл – примітка перекладача> ) і було дано на згадку про друга сім'ї. Вимовляти "Джон Рональд Руел" було занадто занудно, і малюка просто звали Рональдом.

 

            

       

З дитинства Толкін захоплювався мовами. Він вивчив латину, грецьку, давньоанглійську, англосаксонську, французьку, німецьку, іспанську, фінську, готську, валлійську та давньоісландську. Але окрім вивчення реальних і мертвих мов, Джон Рональд міг граючи вигадати власну мову. Наприклад, разом зі своїми кузінами, він вигадав мову, в якій кожне слово відповідало назвам звірів та птахів в англійській мові. А після виникла мова невбош, «новітня чепуха», на основі викривлених слів з англійської, французької та латини. Ще пізніше Толкін створив наффарську мову.  

 

При цьому, розвинутий не за роками Джон Рональд, перший учень в класі, примудрився вступити до Оксфорду лише з другого разу. Справа в тому, що знання давались хлопцю настільки легко, що він не приділяв належної уваги підготовці до вступних іспитів, створюючи, натомість, нові мови, спілкуючись з друзями та беручи участь у спортивних змаганнях з регбі. До того ж, у 16 років він несподівано закохався у свою чарівну сусідку Едіт Мері Бретт. В результаті перший вступний іспит Толкін... провалив.

 

                                        

 

Перше кохання Толкіна виявилося єдиним на все життя. Едіт Мері Бретт Толкін зустрів у 1908-му році. Йому було 16, їй - 19. Батько Френсіс категорично заборонив молодим людям зустрічатися, поки Джону не виповниться 21. Юний Толкін дотримався обіцянки і не підтримував спілкування з Едіт Мері цілих п'ять наступних років. Але у вечір свого повноліття він написав їй листа, в якому пропонував руку і серце. Дівчина на той момент була вже заручена з іншим, адже не чула про Толкіна так давно. Але вона повернула обручку нареченому, і пара одружилася 1916-го року. Вони прожили разом 56 років і виховали трьох синів та доньку.

 

Письменником Толкін став випадково. Зазвичай вечорами він розповідав своїм дітям казки, і лише частина з них була перенесена на папір. І не просто записана, а ще й проілюстрована. Одна з таких книжок, це був «Гобіт», потрапила до студентки Джона Рональда. Дівчина була у захваті від цієї дивної історії, і показала рукопис знайомому видавцю, який його схвалив. Таким чином, в 1938 році роман побачив світ. Книга мала успіх, читачі вимагали продовження історії, і Джону Рональду довелося засісти за головний твір його життя – «Володаря перснів».

 

                     

 

А ще така ось історія – якось, ще під час навчання в університеті, Толкін з родичами та друзями відпочивав у Швейцарії. Команія англійців здійснила невеличкий піший похід у гори. Альпійські пейзажи вразили Джона Рональда – він повернувся з подорожі із купою художніх листівок. На одній з них – сивобородий старець у шляпі з широкими круглими полями та довгому плащі сидить на камені під сосною та розмовляє із білим оленем... Толкін багато років зберігав цю листівку, що була репродукцією картини Мадленера «Гірський дух», із написом: «Походження Гандальва». До речі, саме цей швейцарський похід пізніше ліг в основу знаменитої подорожі Більбо Беггінса Імлистими горами.

 

У 1915 році Толкін з відзнакою закінчив університет. Після участі лейтенантом у Першій світовій війні та отриманої інвалідності повернувся додому і присвятив себе науковій кар'єрі.

 

Лінгвіст і спеціаліст з давньоанглійської та давньоісландської літератури, Толкін викладав в Оксфордському університеті з 1925 по 1959 р. Він був невтомним наставником, проводячи від 70 до 136 лекцій на рік (хоча його контракт передбачав лише 36). Але головне, як він проводив свої уроки. Хоча на публіці Толкін був тихим та скромним, він не відповідав стереотипу нудного оксфордського викладача у класі. Він приходив на вечірки в костюмі білого ведмедя, ганявся за сусідом, одягнений як англо-саксонський воїн із сокирою в руках і давав крамничкам свою вставну щелепу як оплату.

 

                   

 

Філолог за професією, Толкін тренував свій мозок, винаходячи нові мови, багато з яких (наприклад, ельфійські мови квенья та синдарин) він активно використав у своїх творах. Він навіть писав пісні та вірші своїми вигаданими мовами. Також Толкін працював над реконструкцією та написанням вимерлих мов, таких як середньовічна уельська та ломбардська. Його вірш «BagmÄ BlomÄ» («Квітка серед дерев»), можливо, перший твір, написаний готською мовою, за останню тисячу років.

 

Більшість письменників задовольняються роботами, створеними за їхнього життя, але не Толкін. Його нотатки, випадкові записки, рукописи, які він так і не спромігся опублікувати, були відредаговані, переглянуті, зібрані, підготовлені до друку та опубліковані в десятках томів після його смерті, переважно його сином Крістофером. Хоча найвідомішим посмертним виданням Толкіна вважається «Сільмарилліон», серед них також значаться «Повна історія Середзем'я», «Незакінчені перекази Нуменора та Середзем'я», «Діти Хуріна» та «Легенда про Сігурда та Гудрун».

 

У 2008 році британська газета The Times поставила Толкіна на шосте місце в переліку "50 найвидатніших британських письменників з 1945 року". У 2009 році американський журнал Forbes назвав його п'ятим в числі відомих особистей, що померли, з найбільшим доходом.

 

ПУТІВНИК ЗА КНИГАМИ 

 

 

 

«Сильмариліон»

Ця книга — легендарна провісниця "Володаря Перстенів" — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: "Айнуліндале " — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; "Валаквента" — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; "Квента Сильмариліон" — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; "Акаллабт" озповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а розповідь "Про Перстені Влади" подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень. 

 

 

 

 

 

  

 

 «Діти Гуріна»

Твір, який щойно тепер опублікував син автора — Крістофер Толкін, — описує трагічну долю Туріна та Ніенор. Над ними тяжіє страхітливе прокляття Морґота — жахлива помста їхньому батькові за небажання скоритися волі Темного Володаря. Сумної розв'язки не уникнути навіть завдяки співчуттю ельфів, власній відвазі чи перемозі над драконом Ґлаурунґом. Утім, навіть безнадійна, боротьба все-таки має сенс — як запорука перемог у майбутніх битвах зі злом, що їх Дж. Р. Р. Толкін описав у інших творах — «Гобіті» й «Володарі Перстенів». 

 

 

 

 

 

 

 

«Гобіт або Туди і звідти»

Це історія надзвичайної пригоди, яку втнула ватага ґномів, узявшись відшукати загарбане драконом золото. Мимохіть учасником цієї ризикованої виправи став Більбо Торбин, прихильний до комфорту і позбавлений амбіцій гобіт, котрий, на власний подив, виявив неабияку винахідливість і вправність у ролі зломщика. Сутички з тролями, ґоблінами, ґномами, ельфами та гігантськими павуками, бесіда з драконом, Смоґом Величним, і радше мимовільна присутність на Битві П’ятьох Армій — ось лише деякі пригоди, що їх судилося пережити Більбо. Але траплялись і світліші моменти: щира дружба, смачне частування, сміх та пісні.


Написаний професором Толкіном для власних дітей, „Гобіт” відразу ж по виході в світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до Володаря Перстенів. 

 

 

 

 

 

 

«Володар перстнів. Братство персня»

 

Перша книга роману Дж. Р. Р. Толкіна "Володар кілець". Це перша частина всесвітньо відомої трилогії Джона Рональда Руела Толкіна "Володар кілець". Публікується зазвичай разом із прологом, хоча він до складу книги не входить.

 

Перша публікація: 29 липня 1954 р.

 

Хобіт Більбо Беггінс, з яким читач знайомий по повісті «Хоббіт, або Туди і назад», планує пишно відзначити своє 111-річчя та 33-річчя свого племінника — Фродо, на чиї маленькі, але міцні плечі лягла велика відповідальність – не дозволити перемогти світовому Злу та знищити кільце Всевладдя, до володіння яким прагнуть сили темряви.

 

 

 

 

 

«Володар Перснів. Дві вежі» 

Друга частина трилогії Джона Рональда Руела Толкіна "Володар кілець". Вперше книга була опублікована у Лондоні у 1954 році. Попередня книга - "Братство Кільця", наступна - "Повернення короля".

 

"Дві фортеці" - це дуже успішне продовження уславленої трилогії "Володар кілець". Цей твір досить оригінального стилю, розповідає про дивовижний світ — Середзем'я і так тонко підкреслює невидиму грань між справжньою справедливістю та страшним бажанням мати всепоглинаючу владу. Такі різні, але вже нерозлучні члени Братства, продовжують далі свій незвіданий шлях, після того, як їхній загін розвіявся. Що чекає на них у новій пригоді? Чи зможуть вони подолати небезпеки, що знову виникли? Це стане відомо лише за чарівного читання досить своєрідного твору. Продовження читайте...

 

 

 

 

 

 

«Володар перснів. Повернення короля»

Третя книга із всесвітньо відомої трилогії "Володар Перстнів", написаної англійським письменником Дж.Р.Р. Толкієном.

... Король сил Тьми Саурон спрямовує свої незліченні раті під стіни Мінас-Тирита, фортеці Остання Надія. Він передчуває близьку перемогу, але саме це і заважає йому помітити дві крихітні фігурки - хоббітів, що наближаються до Фатальної Гори, де їм належить знищити Кільце Всевладдя. Чи посміхнеться їм щастя?

 

 

 

 

 

«Легенда про Сігурда і Гудрун»

Сповнена драматичного напруження Толкінова версія величної нордичної легенди вперше постає перед українським читачем. Перед нами дві споріднені пісні, витворені на основі ретельного вивчення стародавньої поетичної традиції Ісландії та Норвегії при максимально точному збереженні віршових форм, що дає змогу передати концентровану енергетику старовинних пісень. У "Пісні про Вольсунгів" ідеться про родовід звитяжного Сігурда, вбивці дракона Фафніра, чиїм проклятим скарбом герой заволодів; про пробудження валькірії Брюнгільд; про прихід героя до двору вельможних володарів Ніфлунгів (Нібелунгів); про зародження великого кохання, - але і про велику ненависть, яку викликала до життя чаклунка, матір Ніфлунгів, і яка спричинила затяту боротьбу і трагічну розв'язку для Сігурда та Брюнгільд, гуннара Ніфлунга та його сестри гудрун. А "Пісня про гудрун" розповідає про подальшу долю героїні після загибелі Сігурда, про її шлюб із могутнім Атлі, правителем гунів (історичним Аттілою), про вбивство за його наказом братів-Ніфлунгів і про страхітливу сестрину помсту. До поем додано детальні коментарі упорядника, які знайомлять читача зі специфікою еддичної поетики та з реальним історичним тлом легенди. 

 

 

«Берен і Лутієн»

У цій книжці на основі низки прозових та поетичних творів Дж. Р. Р. Толкіна реконструйовано цілісний епос про Берена, сина Барагіра, і Лутієн Тінувіель — смертного й ельфійку, які, за Толкіновим легендаріумом, жили в Першу Епоху світу. Історію їхньої любови та подвигів, здійснених в її ім’я, письменник вважав головним сказанням «Сильмариліону». Першу зав’язь цього сюжету — «Сказання про Лутієн Тінувіель і Берена» — було створено 1917 року, невдовзі після повернення Толкіна з фронтів Першої світової війни та одруження з Едіт Мері Бретт. У сповнених високої поезії бразах закоханих, які належать до різних світів — людей та ельфів, Дж. Р. Р. Толкін вбачав уособлення себе самого та своєї дружини, і за його заповітом на їхньому надгробку було викарбувано: «Берен» і «Лутієн». Крістофер Толкін, упорядник книжки, присвятив її своїй дружині Бейллі — і в такий спосіб засвідчив вірність батьковій поетичній візії ідеального шлюбу. 

 

 

 

 

  

«Падіння Артура»

Єдиний літературний екскурс Дж. Р. Р. Толкіна у світ легенд про бриттського короля Артура, цілком може вважатися його найрафінованішим і наймайстернішим здобутком у зверненні до давньоанглійського алітераційного вірша. Тут він переосмислив стародавні артурівські сказання, привнісши в них усеохопне відчуття грізної величі й рокованости — чи то він розповідає про Артурову виправу за море, до далеких поганських країв, чи про втечу Ґвіневери з Камелоту, чи про велику морську битву після повернення Артура до Британії, чи описує зрадника Мордреда або ж болісні вагання Ланселота в його замку.

Та, на жаль, «Падіння Артура» належить до тих кількох великих епічних поем, яких Толкін свого часу не закінчив, і її вперше опублікував його син, вірний хранитель спадку великого майстра, Крістофер Толкін. Він і супроводжує поему трьома блискучими есеями, в яких веде мову про артурівську літературну традицію, еволюцію «Падіння Артура», відображену в батькових чернетках, а також про зв’язки поеми зі світом Середзем’я. 

 

 

«Сказання з небезпечного королівства»

Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж. Р. Р. Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож.

 

 

 

 

«Листи Різдвяного Діда»

Щороку в грудні дітям Дж. Р. Р. Толкіна приходив конверт зі штемпелем Північного Полюса, а всередині — лист, написаний химерним тонким почерком і оздоблений чудовими кольоровими малюнками. Всі ці листи були від Різдвяного Діда і розповідали дивовижні історії про життя на Північному Полюсі: як північні олені зірвалися з прив’язі й порозкидали подарунки по всій околиці; як безталанний Білий Ведмідь видерся на крижаний полярний шпиль і гепнувся звідти на будиночок Різдвяного Діда, провалившись крізь дах; як той Ведмідь розбив Місяць на чотири шматки, і через це Місячанин упав із неба в Дідів садок; як велися війни з полчищами капосних гоблінів, котрі жили в печерах під будинком. Часом якусь приписку надряпував Білий Ведмідь, а часом Ілберет Ельф дописував щось своїм елегантним плавним почерком, додаючи цим історіям ще більше життя і гумору. 

 

 

 

 

Виставку підготувала:

 

Зав. відділом ІТ та КЗ Рассказова В. А.